Подивилась вдруге. І ще точно повернусь до нього через деякий час
В даному тайтлі драматизм викручено на максимум, домінуюча емоціями у всіх персонажів - це обожнювання, що межує або щільно перетинається із палкою закоханістю у сенсеніїв чи однокласниць, чи суперниць Тому буденний розпорядок сповнений яскравих душевних переживань та оцих кумедних окликів із напівзомлілими зітханнями, типу <Ім'яя-сама>, <Ім'яя-тян>.
Разом з тим наратив побудовано з історій, яким цілком вдається викликати глибоке співчуття і наповнювати персонажів змістом, вони переходять кордони, закохуються, проявляють вірність, доброту, підлість, сліпий егоїзм, жертовність, від якої індо щелепа висне із німим "Ого".
Атмосфера навчального закладу, кинутого на пагорбах, порослих лісом, де неподалік загубилось озеро, просто неймовірна. Відірваність від зовнішнього світу надає всьому, що відбувається, сакральності і навіть якоїсь природної прямолінійності: ніхто із дівчат не має сумніві у об'єкті своїх почуттів, відсутні любовні трикутники та метання від одного стовпа до іншого, так само як не ставиться під питання "правильність" почуттів.
Особлива насолода це елементи гри на фортепіано, які обрамлюють картину і створюють фінальний штрих, як полуничка на торті.
10/10.